Цієї неділі у нашій духовній подорожі до Великого Посту Церква пропонує всім вірним розважити про митаря і фарисея. В основі цих розважань лежить притча, яка записана євангелістом Лукою в Євангелії (Лк.18:9-14).

 

На початку цієї притчі Ісус Христос звертається до людей, які впевнені в своїй праведності перед Богом і відчувають себе вище за інших (Лк.18:9) Ця притча розповідає нам про двох чоловіків – фарисея та митаря.

 

Фарисеї, за часів Ісуса Христа – послідовники релігійної течії (секти) в стародавній Іудеї. Вони строго і скрупульозно дотримувалися Закону Мойсея і всіх приписів, до яких зобов’язував Закон. Сучасники Ісуса вважали фарисеїв героями віри. Вони були найповажнішими людьми в тогочасному суспільстві. Натомість, митарі – це збирачі податків, найманці римських окупантів. В часи Ісуса Христа, Римська держава поневолювала юдеїв, обкладаючи їх податками. І митарі, оббираючи свій народ, збирали мито для римлян. Тому народ дуже не любив митарів і прирівнював їх до грабіжників, поган, грішників.

 

Перед нами в цій притчі постають дві протилежні постаті.  Ці чоловіки приходять до Храму і починають молитися. Кожен в цієї молитві представляє себе перед Богом. Фарисей впевнений у своїй праведності і очікує на нагороду від Бога. Він є не милосердним суддею по відношенню до митаря – свого ближнього (Лк.18:11). Йому не потрібно милосердя Бога, бо він вважає, що заслужив на спасіння за свої діла: постить два рази на тиждень, віддає десятину (Лк.18:12). В цей час митар, ставши здалека не сміє, навіть, очі підняти до неба, б’є себе в груди і покірно молиться «Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк.18:13). Митар відчуває себе великим грішником. Він осягає свою гріховність і недосконалість. Цей чоловік усвідомлює, що Боже милосердя, це є Божий дар, який  не можна нічим заслужити, а можна тільки виблагати у Бога. Ця покірна, повна жалю молитва митаря і до сьогодні є щирим актом жалю за наші гріхи.

 

Цю притчу Ісус Христос закінчив словами «Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той» (Лк.18:14а). Великий грішник пішов з Храму виправданий в очах Бога, бо «кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується,-вивищений.» (Лк.18:14б)

 

В цій притчі також Ісус Христос звертає увагу слухачів на чесноту покори і один з головних гріхів – гордість. Богу не мила молитва гордого фарисея, натомість, він виправдовує покірного митаря. (1Пт.5:5).

 

«Душе моя, зрозумівши різницю між фарисеєм і митарем, зненавидь гордовитий голос першого, а наслідуй сокрушенну молитву другого і взивай: Боже, очисти мене грішного і помилуй мене» – співають вірні на стихирах вечірні.

 

Наближаючись до Великого Посту, станемо у великій покорі перед Богом, усвідомлюючи нашу гріховність. З доброю волею і жалем у серці прийдемо до нашого небесного Татуся.

 

Пам’ятаємо, що Божа благодать і спасіння дарується кожній людині як невимовний Божий дар, а не як щось, що ми можемо заслужити. Розважимо ким я є у цій притчі? Яка є природа мого духовного життя? Чи я живу, як фарисей «за буквою» горделиво осуджуючи ближнього, чи в смиренні відкриваючись на Божу благодать намагаюся покірно жити за духом Євангелія?

 

 

 

 

Автор: Зіта Воробйова

 

12.02.2022 р.Б.