Роздуми про Страшний Суд, або, як побачити Христа в найменшому

Роздуми про Страшний Суд, або, як побачити Христа в найменшому.

«Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших-ви Мені зробили.» (Мт.25:40)

Озирнемося навколо себе. Чи зустрічаємо в своєму житті найменшого (бо меншого за найменшого вже не може бути), щоб побачити Господа? Що ми можемо зробити найменшому, щоб осягнути життя вічне, щоб «взяти у спадщину Царство, що було приготоване від сотворення світу» (Мт.25:34), щоб бути в числі праведників і стати праворуч, коли станемо на Страшному Суді перед Справедливим Суддею?

Зупинимось в тиші і почуємо себе. Чи маю я сміливість зазирнути всередину і побачити себе в правді, побачити себе таким, яким я є насправді, без масок, без лукавства, без виправдання. Часто ми боїмося самих себе, бо в закутках нашої душі є те, що не підлягає поясненню чи розумінню, тому ми невпевнені і розгублені. І тут Господь в своєї безумовної любові і неосяжному милосерді показує людині, що буде головним фактором, який вплине на Його вирок. Це прості діла милосердя.

Озирнемося навколо себе і зустрінемо Господа. Бо Він приходить в глибокому смиренні, в немічному і стражденному, в убогому і потребуючому. Він приходить в образі матері, яка поховала свого сина-героя, в образі пораненого військового, в образі безпритульного. Його можна побачити в очах немічного і покинутого дітьми батька, зґвалтованої нелюдами дівчини, дитини-сироти, рятівника, який не встиг врятувати, бо було запізно. Його можна почути в стогоні полоненого, який терпить тортури від загарбників, в стражданнях і криках людей під завалами зруйнованих ракетами будинків….. І таке відчуття, що зараз той особистий “Страшний Суд” проходить кожна людина і нелюд. Що є в наших серцях? Чи вони наповнені огидою, злістю, ненавистю, зневагою, образою, прокляттями…. Більшість скаже, що так. Тоді ми дозволяємо цьому пекельному вогню ненависті спалити наше серце.

Благословенні Отця мого – це ті, в серцях яких вкарбовані заповіді любові. Чи не є для кожного з нас ця війна тою пробою, тим знаком якості, тою можливістю перемінити наші серця, переплавити їх і бути вразливими і чуйними на любов і милосердя?

Заглянемо в себе. Може колись моя одна рука давала, а інша забирала? Чи може, вдивляючись в рани людської душі я заплющував очі і закривав вуха від стогону, страждань, відчаю і болі того, хто був поруч, відходивши вдалечінь і, ховаючись за спинами інших, немов би, не помітив, не почув, не зміг зупинитися, не було часу, виправдавши себе, що така Божа воля чи так ся сталося.

А Господь чекає на зустріч і готовий бути нашим боржником «хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, і він йому відплатить за його добродійство» (Прип.19:17), якщо ми милосердні і служимо іншим.

Озирнемося навколо. Господь дає безліч можливостей людині, щоб отримати Боже прощення, очистити усякий гріх і осягнути Боже милосердя через наші вчинки милосердя. Наша увага, турбота, хвилинна присутність, теплі обійми, люблячий погляд, ніжний дотик, тепла ковдра, якою можемо зігріти, шматок хліба, яким можемо наситити, склянка води, якою можемо оживити душу після затяжної посухи не потребує від нас чогось надзвичайного. Але, в цю мить простір світу наповнюється любов’ю, ненависть, яка огортала людські души і заковувала серце кайданами поступово зникає, розчиняється і в це зруйноване злом серце прийде у Своїй славі Христос і явить Себе у Своїй Божественній величі. В цей час наше серце Бог буде наповнювати своїм милосердям.

І тоді, для кожного з нас цей Страшний Божий Суд може стати тою радісною і довгоочікуваною зустріччю з нашим Небесним Милосердним Батьком.

Віддаючи мале – отримаємо велике.

Віддаючи просте – отримаємо незбагненне.

Віддаючи себе – отримаємо вічне.

ОЗИРНЕМОСЯ НАВКОЛО……

Автор: Зіта Воробйова 

Голова Катехитичної комісії Донецького екзархату

27.02.2023 р.Б.