Талант парафії
«Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таким належить Царство Небесне»
Такі слова Христа зберігає для нас Євангеліє від Матея (Мт.19,14). Добре дітям приходити до Бога, коли віра успадковується від батьків. Коли дітей приводять до Церкви ще змалку. Але ж, з відомих причин, традиція та була перервана більш ніж на 70 років. У школах виховували дітей атеїстами. Отож, коли й могли дізнаватися діти щось про Бога, то лише в родинах.
Великдень вийшов із підпілля.
Фарбовані яйця, коричневого кольору. Це завжди згадується мені, коли надходить свято Пасхи, Великодня. Бо саме так фарбувала їх моя мама. Задля того зберігала вона весь рік лушпиння з цибулі, скидаючи його до картонної коробки з-під шкільного портфелю. А перед Великоднем варила те лушпиння та фарбувала яйця.
Ті яйця завжди здавалися мені смачнішими від звичайних. Особливо, мабуть, тому, що їх огортав присмак таємниці. Бо ж мама повчала мене: «Не слід розповідати у школі, та й будь-кому взагалі, що ми так робимо». Тож це видавалося мені якимось священнодійством.
Ці спогади збереглися з тих часів, коли ми з мамою жили удвох, як батько нас залишив. Не пригадую, щоб так було, коли родина ще жила спільно. Бо ж батько був переконаний атеїст і комуніст. Він заборонив хрестити мене, коли я з’явився на світ. Тож хрещення я прийняв врешті-решт тільки 1992 року, разом зі своєю новонародженою донькою. Дякувати Богові, в незалежній Україні того вже ніхто не забороняв! Мені на той час було 35 років.
Треба сказати, однак, що батько мій за кілька місяців до смерті, а він дожив до 79 років, таки прийняв хрещення і помер християнином. Воістину, прийти до Бога ніколи не пізно! Батько похований біля моєї матері, його першої дружини і матері єдиного сина. То була його власна воля.
Не дивно, що мама боялася виявляти любов до Бога, боялася ходити до церкви. Коли їй було десять років, батька її оголосили «ворогом народу» та кинули до концтабору. За маминими словами – за політичний анекдот, розказаний напідпитку у компанії друзів, один із яких відразу ж і доніс на нього – такі були часи! Та ще, мабуть, пригадали дворянське походження. Бо ж Леонід Зотов походив із дворянського роду. Ще коли я за радянських часів був на екскурсії у Бахчисарайському палаці, то бачив там матеріали про приїзд до Кримського ханства російського посольства, яке очолював дяк Зотов. То один із маминих предків. Ще доводилося читати, що один із Зотових був серед декабристів.
Коли вже за часів перебудови згадували у новинах космодром Плесецьк, мама казала, що саме у Плесецьку, на півночі Росії, був ув’язнений її батько. А після таборів його ще відправили на заслання, і подальша доля його родині лишилася невідомою. Мама не знала, де, і як, і коли закінчився життєвий шлях її батька.
Сама ж вона багато натерпілася як донька «ворога народу», тож страх не полишав її все життя. Сумне насліддя сталінської епохи! Мама завжди боялася, щоб я не сказав десь чогось зайвого… Про свого батька вона розповіла мені лише за часів перебудови, коли стало зрозумілим, що життя таки справді змінюється.
…Яке, власне, відношення має фарбування яєць до великодніх свят?
Доводилося читати, вже пізніше, легенди, які пояснюють цей зв’язок
В одній з них, зокрема, мовиться про святкування Пасхи в домі багатого мешканця Єрусалиму на третій день по розп’ятті Христа.
Поміж інших страв. На столі були смажена курка і варені яйця. Один із гостей якраз і згадав про ту подію і висловив припущення, що Христос таки був Сином Божим і сьогодні воскресне, як казав. Господар, що був уже напідпитку, презирливо відмахнувся:
• Швидше ота курка воскресне! А яйця із білих стануть червоними!
Тої ж миті смажена курка вкрилася пір’ям, змахнула крилами і закудкудакала! А яйця набули криваво-червоного кольору! Трапезуючих, що на очах їх те відбувалося, охопив невимовний жах! Який ще посилився, коли стало відомо, що Христос таки воскрес! За легендою, саме на згадку про те чудо і почали фарбувати яйця.
За іншою ж версією, звичай цей започаткувала свята Марія Магдалина, що принесла звістку «Христос воскрес!» римському імператорові Тіберію, і при тому вручила йому червоне яєчко.
Вчені ж кажуть, що витоки цього звичаю губляться десь у сивій давнині. Що ще за печерних часів людей дивувало, як то із яйця, на вигляд неживого, з’являється життя. У тому вбачали щось чудесне, божественне. Тож у легендах різних народів згадувалися «небесні яйця». З яких чи то народився світ, чи то з’явились боги, які світ створили. (За новітніх часів виникла версія, що так відбилося в легендах первісних народів прибуття на Землю космічних кораблів, з яких виходили інопланетяни!)
Достеменно відомо лише те, що для нашого народу з давніх-давен писанки і крашанки є невід’ємною частиною великодніх свят. Тож велетенські писанки встановлені пообіч головного храму УГКЦ – Патріаршого Собору Воскресіння Христового у Києві.
Писанки і крашанки – з тих речей, що звуться «видимим матеріальним проявом невидимих духовних зв’язків». В усякому разі, у моєму випадку саме так і було. «Підпільне» фарбування яєць потроху пробуджувало цікавість до самого свята Великодня, а з тим – і до релігії взагалі. Хоча тоді я, звісно, чітко ще того не усвідомлював, але ж працювали «невидимі духовні зв’язки»…
..Мама моя пішла з життя передчасно, на шістдесят третьому лише році! Вона тяжко хворіла. Зокрема й через те, що півтора роки прожила в Індії, чого лікарі їй категорично не радили і попереджали про небезпеку. Але вона пішла на жертву заради великої любові до чоловіка, мого батька, якому потрібна була тоді її підтримка. Ми з дружиною завжди згадуємо мою маму у своїх молитвах. Свою доньку ми назвали Галиною на її честь.
Мами не стало 1989 року. А наступного року, наприкінці існування Радянського Союзу, народові повернули три великих християнських свята – Різдво, Великдень і Трійцю. Скільки ж то за радянських часів боролися з Великоднем! І цікаві програми по телебаченню готували саме на ніч перед святом… І комсомольські патрулі ставили біля церков… Облудна подвійна мораль! Офіційно проголошували на весь світ, що у нас свобода совісті, як записано було в радянській Конституції. Неофіційно ж керувалися не Конституцією, а таємними інструкціями, згідно яких релігійні об’єднання вважалися «ідеологічними ворогами». Комусь чинили перешкоди, когось заганяли в підпілля, як нашу УГКЦ, і робили вигляд, що такої Церкви взагалі не існує… Але ж боротися проти Бога – марна справа!
На той час я працював відповідальним секретарем заводської газети «Новатор» виробничого об’єднання «Гамма». Так склалося, що саме мені доручили підготувати для газети інформацію про відновлене свято – що воно собою являє. Тій інформації я і дав заголовок «Великдень вийшов із підпілля». Газета була російськомовна, але в заголовку я використав саме українську назву свята – Великдень, з огляду на те, що «Запоріжжя – це Україна», як зараз пишуть на плакатах. Що й дало декому привід іменувати мене «рухівцем». Але то вже, як кажуть, зовсім інша історія…
