Талант парафії
Роздуми
Світлана Соляник
Роки летять, немов птахи у вирій,
І, промайнувши, йдуть у небуття,
Лишаючи нам спогади й надії,
Як відголос прожитого життя,
Що часом надто непростим буває
(життя ж прожить – не поле перейти!)
В житті – на довгій ниві – все буває,
Але найважче власний шлях знайти.
Хто нам підкаже, хто нам допоможе?
Хто нам порадить – голосом згори?
Лиш Батько Наш Небесний знає й може,
Й веде нас, доки Віра в нас горить.
Він допоможе всім і все простить,
Не обмине нас ласками своїми,
Він врозумить нас, як в цім світі жить,
Поки ми є іще людьми земними.
